Ми все своє життя знаходимося в системі координат «можна – не можна», «дозволено – не дозволено».Подібна система обмежень дозволяє безлічі різних людей мирно співіснувати в суспільстві, розвиватися самим і розвивати суспільство. В першу чергу ця «система» покликана оберігати нашу особисту безпеку, оскільки забороняє нам те, що шкідливо для інших членів суспільства. Набір етичних правил «можна – не можна» ми отримуємо в ранньому дитинстві від батьків разом з рекомендаціями шукати певні компроміси в рамках цих обмежень.

Система координат «можна – не можна» розвивається разом із суспільством, його історичним, політичним, соціальним і культурним контекстом. Чи є вона інструментом розвитку та розмаїття, або обмежувачем свободи думки і творчості? Система «можна – не можна» описує складні взаємини між державою і особистістю: від ліберального «можна те, що не заборонено» до авторитарного «можна те, що дозволено (державою, громадською думкою або чимось іншим)».

У науці «можна – не можна» скоріше не питання сенсу (в пошуку нового треба долати минулі «не можна»), а питання етики самого пошуку, механізму та сфери застосування наукового відкриття.

Що таке «можна» і «не можна» в мистецтві? Як нові підходи, нові техніки, нові теми породжують нові смисли? Під впливом яких чинників сьогодні мистецтвом стає те, що раніше ним не було?

Які проблеми з системи координат «можна – не можна» хвилюють сучасних митців? Як трансформується ця система координат у нашу динамічну епоху? Які особисті «можна» і «не можна» стають важливими для художників та відображаються в їхній творчості?