Великий безлад починається з дрібниць. Так говорить сформульована в 80ті роки минулого століття двома американськими соціалогамі - Джеймсом Вілсоном і Джоджі Келлінгом- теорія «розбитих вікон». Розбите вікно дає поштовх вандалізму, а порушення звичайних правил суспільного життя часто стає передвісником свавілля.

У своєму арт-проект Ірина Акімова протиставляє неблагополучний світ розбитих вікон світу вікон цілих. За розбитими вікнами ховаються нещасливі долі і покалічені душі. Жорсткий погляд п'яниці, який показує всьому світу дулю, говорить про внутрішню запеклості («П'яниця»). Крик старої біля розбитого вікна сповнений чи ненависті, то чи відчаю («Крик»). Жінка з осколками небес над головою - уособлення горя ( «Горе»). У кожного з них своя історія, своє розчарування, свій біль. Руїни церкви, які видно через пробите кулею вікно- це частина історії країни. Розбиті вікна не дають тепла і безпеки, яких потребує кожна людина і все ми разом.

Світ цілих вікон інший. Його затишок не може порушити падаюча ваза з квітами, скинута з підвіконня стулкою вікна, що відкрилася від пориву вітру ( «Порив вітру»). Меланхолія дощу за вікном розбивається об яскраві фарби квітки ( «Дощ»). Родинне тепло відкритого вікна з дитячою іграшкою на підвіконні і випраний дитячим одягом, що сушиться перед ним на мотузках, домінує навіть над обшарпаним стінами, покритими графіті ( «Серед графіті»). Вікна нашого міста, прекрасні в своїй різноманітності, дивляться на нас своїми відкритими очима ( «Вікна Києва»). Світ цілих вікон - це світ тепла, надій, бажань і впевненості в їх виконанні.

Диптих «Ставок за вікном» як би підсумовує роздуми автора і ставить перед глядачем питання. Що ми хочемо: Дивитися крізь ціле вікно на чисту поверхню ставка, в якій відбивається сонце і хмари? Або через розбите перекошене вікно бачити сміття, що плаває по воді? Це наш спільний вибір. Заклик автора зрозумілий: Давайте склити і фарбувати наші вікна, перетворюючи їх в зберігачів миру, добра і порядності.