ІРИНА АКІМОВА – українська художниця, представниця сучасного фігуративного мистецтва. Народилася в Харкові, живе і працює в Києві. Брала участь в колективних виставках живопису в художніх галереях і музеях України. Проект «Віддзеркалення» в «Музеї історії Києва» її третьою персональною виставкою художниці. Її роботи знаходяться в приватних колекціях українських та європейських колекціонерів. У 2016 році Ірина Акімова заснувала та очолила громадську організацію «Українська асоціація жіночих досліджень в мистецтві».

«Віддзеркалення» – новий, серйозний крок у дослідженні моєї творчої теми «К-квадрат (конструктивний компроміс)», яке ф почала три роки тому. Цій творчий проект пов’язаний із пошуком гармонічного розв’язання різних соціальних та психологічних протиріч та конфліктів у сучасному світі засобами мистецтва.

«Віддзеркалення» – це відкрита філософська розмова про різноманітність людських поглядів на явища навколишнього світу та пошук спільної «платформи» для розвитку суспільства. На цієї виставці представлені натхненні пейзажі та портрети в незвичайній та несподіваній манері. Кожний сюжет виконано у двох стилях: одне «віддзеркалення» реальності є близьким до імпресіонізму або на межі з експресіонізмом, а інше – це артистична шана кубізму. Таким чином я намагаюсь акцентувати , що люди бачать однакові речі по-різному в залежності від персональних уподобань, переконань, настроїв та кутів зору. Різні бачення породжують роздуми. Обидві сторони цього процесу злилися воєдино в англійському слові Reflection, яке означає у той самий час «віддзеркалення» та «розуми».

Обидва погляди (віддзеркалення) представлені на виставці поруч один з одним, ніби запрошуючи глядача зробити вибір. Який погляд кращий та правильніший – більш реалістичний із імпресіоністськими нотами, або кубістична інтерпретація? Чи є конфлікт між ними та як його вирішити? Чи можуть люди з різними поглядами знайти спільну мову, якщо обидва погляди віддзеркалюють однакову реальність?

Обидва відображення дають не точну копію реальності, а лише її суб’єктивні образи, які формуються під впливом роздумів, емоційних пошуків та творчого натхнення. Жоден з них не є кращим чи гіршим. Обидві інтерпретації мають право на життя, захоплення та послідовників. Немає єдиного правильного дзеркала та єдиного правильного відображення світу. Я запрошую глядача до роздумів про те, як різноманітність стає платформою для єднання. Конструктивний компроміс – веде до гармонії, потребує поваги до різноманітності і домінування одної точки зору є неприйнятною.

Виставка поєднує нові роботи та вже знайомі глядачам полотна. «Автопортрет» (2016) представлений із своєю новою «парою» – «Це я?». Вишуканий символізм «Варіацій на тему «Потонуло сонце….» (2017) гармонічно існує поряд з динамічним «Ритмом ставка» (2018) та по-літньому яскравою «Лавандою» (2018). Усіх їх об’єднує емоційна авторська колористика та глибоко філософські роздуми.